Якщо вже Омбудсман скаржиться на ТЦК, то хто захистить звичайну людину?
11 серпня 2026 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець заявив про можливу спробу сфабрикувати кримінальне провадження проти свого представника у Закарпатській області після викриття порушень із боку працівників ТЦК та СП. Лубінець назвав це тиском і можливим втручанням у роботу Уповноваженого.
Також він навів низку тяжких випадків: смерть людини через шість днів після мобілізації, переломи ребер і розрив легені, мобілізацію особи з інвалідністю та багаторічним психіатричним обліком, визнання придатним потерпілого після ДТП, а також повідомлення про побиття 17-річного сина мобілізованого. Якщо ці обставини підтвердяться, кожна з них потребує повного розслідування та належної правової оцінки. Але вся ця ситуація виглядає вже відверто сюрреалістично.
Якщо навіть Уповноважений з прав людини публічно заявляє, що представника його інституції можуть переслідувати після викриття порушень ТЦК, то що говорити про звичайну людину?
Людину, яка не має посади, публічності, штату юристів і можливості звернутися безпосередньо до керівництва держави. Людину, яку можуть утримувати без належного оформлення, примусово переміщувати, не допускати до адвоката, поспіхом направити на ВЛК — а потім запропонувати їй самостійно доводити очевидне через місяці або роки судового процесу.
Я як адвокат неодноразово звертався до Уповноваженого та інших компетентних органів в інтересах військовозобов'язаних. Ще 22 січня 2025 року нами готувався адвокатський запит до Уповноваженого щодо порушення прав військовозобов'язаного з боку районного ТЦК та СП. В іншому кейсі, пов'язаному з Вишгородським ТЦК та СП, повідомлялося про незаконне утримання, примусові переміщення та можливі порушення під час оформлення результатів ВЛК. Звернення подавалися до поліції, Військової служби правопорядку, Міністерства оборони та Уповноваженого.
Але реальний результат вимірюється не номером звернення і не листом про його «розгляд». Результат — це незалежна перевірка, встановлення винних, припинення порушення та поновлення прав людини. Саме такого результату ми не побачили. Права людини не повинні залежати від резонансу У Facebook позиція держави виглядає принциповою: мобілізація не дозволяє переступати через закон, кожне порушення отримає оцінку, винні відповідатимуть.
У практичній роботі громадяни та адвокати нерідко стикаються з іншим: звернення реєструють, пересилають «за належністю», отримують пояснення від органу, на який людина скаржиться, після чого надсилають заявникові формальну відповідь. Лист є — захисту немає. Постає просте питання: чому один випадок стає предметом гучної публічної заяви, а інший закінчується документообігом без реального поновлення прав? Омбудсман — не поштовий сервіс між громадянином і ТЦК. Це незалежна конституційна інституція парламентського контролю, яка має інструменти для перевірки, витребування інформації, внесення актів реагування та передачі матеріалів правоохоронним органам. Тому суспільству потрібна не лише статистика звернень, а відповіді: скільки порушень реально підтверджено; скільки перевірок проведено; скільки актів реагування внесено; скільки матеріалів передано правоохоронцям; скільком людям фактично поновлено права; скільки звернень завершилося звичайним пересиланням. Ситуація, коли вже сам Уповноважений змушений публічно захищати свого представника від можливого переслідування, є діагнозом усій системі. Вона демонструє, наскільки вразливою перед адміністративним свавіллям може залишатися звичайна людина. Мобілізація необхідна для оборони держави. Але вона не скасовує Конституцію, право на свободу, медичну допомогу, правничу допомогу та людську гідність.
Бо якщо захисту вже потребує сам державний правозахисний механізм, то питання «хто захистить звичайну людину?» перестає бути риторичним. #ТЦК#Омбудсман#ДмитроЛубінець#ПраваЛюдини#Мобілізація#ПорушенняПрав#ЗахистПрав#Військовозобовязані#ВЛК#Адвокат#АдвокатМамчик#ЮридичнаДопомога#ЄЗАКОН#ezakon#Україна