Якщо інформація про адресу боржника, у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації (ВС КАС №640/35340/21 від 11.01.2024 р.)

Якщо інформація про адресу боржника, у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації (ВС КАС №640/35340/21 від 11.01.2024 р.)

Фабула судового акту: Постановою Святошинського районного суду міста Києва боржника було визнано винним за ст. 122-2, ч.1 ст. 130 КУПАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 200, 00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.

Але, на етапі виконання, рішення боржник звернувся до суду з позовом до Святошинського ВДВС з вимогами визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, бо виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, нібито, пред'явлено не за місцем виконання та з пропуском встановленого законом строку.

І суд першої інстанції задовольнив його вимогу, бо встановив що зареєстрованим місцем проживання позивача є інша адреса. Водночас, з цим не погодився апеляційний суд - як останній зазначив, у спірних правовідносинах заява стягувача про порушення виконавчого провадження не містила відомостей про іншу адресу боржника та боржник отримав оскаржувану постанову засобами поштового зв`язку, що ним не заперечується. Справа дійшла до ВС КАС.

Касаційний суд теж із доводами боржника не погодився - і залишив рішення апеляції в силі. ВС КАС пояснив наступним:

Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404 (далі - Закон №1404). Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1404 виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404 передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції.

Місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині першій статті 24 Закону №1404, до яких законодавець відносить: місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.

Щодо судової практики. Так, Верховним Судом 31.03.2021 розглянуто справу № 380/7750/20, предметом якої була постанова про відкриття виконавчого провадження. У вказаній справі Верховний Суд, відповідаючи на питання, які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні «місця виконання рішення», у значенні Закону №1404-VIII як умови, з якою пов`язана підвідомчість виконавчого документа приватному виконавцю з огляду на територіальні межі його діяльності, зазначив, що, спираючись на цільове тлумачення статті 24 Закону №1404-VIII, у системному зв`язку з іншими положеннями зазначеного Закону, таку її конструкцію можна пояснити тим, що виконавчі дії мають провадитися з урахуванням (в межах) дійсного/фактичного місця проживання боржника. Отже, примусове виконання рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення). Виходячи з приписів статті 6 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (водночас суд не уточнив, але наразі норма не діє), місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання. Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд виходив з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом №1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи, у розумінні Закону №1382-IV.

У постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 ВС резюмував - що за встановлених обставин справі [коли виконавчий документ поряд із зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання містить іще одну «адресу проживання»] визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника, відомості про яке виконавець зобов`язаний перевірити, виходячи із основних засад виконавчого провадження.

Разом із тим - з огляду на обов`язок суду щодо належного повідомлення учасників справи про судові засідання та належне направлення процесуальних документів, можна стверджувати, що суд тримає під контролем відповідність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) учасників справи.

Завдяки зазначеним вимогам процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов`язків й незловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом. З урахуванням викладеного, немає підстав вимагати від виконавця здійснення додаткової перевірки інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача під час відкриття виконавчого провадження.

Перед прийняттям виконавчого документа, пред`явленого до виконання, виконавець має упевнитися, що адреса місцезнаходження, місця проживання (перебування) боржника належить до території виконавчого округу приватного виконавця. Разом із тим, Закон про виконавче провадження, не містить норми, що встановлює безпосередньо обов`язок виконавця перевірити інформацію про місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) сторін виконавчого провадження. Тому, якщо інформація про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника, що міститься у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації.

Отже, у цій справі: Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що місце виконання рішення, визначене відповідачем на підставі місця проживання, що зазначене у виконавчому документі, не відповідало зареєстрованому місцю проживання позивача як боржника. В межах спірних правовідносин оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята на підставі постанови Святошинського районного суду, у якій місцем проживання боржника (позивача) зазначено конкретну адресу. Постанова Святошинського районного суду, на підставі якої було прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, не містила альтернативних адрес місця проживання позивача, у зв`язку з чим його аргументи (з посиланням на правові висновки, викладені у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20) про протиправність оскаржуваної постанови через те, що державний виконавець не упевнився, що зазначена у постанові адреса проживання позивача є його зареєстрованим місцем проживання), є безпідставними.