Такі способи захисту як «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання його недійсним» Є РІЗНИМИ: перший не пов`язаний з протиправними діями спадкоємцями, а другий - обумовлений «вадами», що існували в момент видачі свідоцтва.
Фабула судового акту: У цій справі, що переглядалася в касаційному порядку, Об’єднана палата ВС розмежувала такі способи захисту прав спадкоємців як внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та визнання його недійсним.
Так, після смерті матері позивача, відкрилась спадщина на її частину будинку. У померлої було два сина та чоловік. На одного із синів (ще коли він був живим), вона заповідала свою частину будинку повністю - але він, на жаль, помер ще за її життя. Тому після смерті матері, нотаріусом було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я її чоловіка (батька позивача) та на ім’я неповнолітньої онуки померлої (за правом представлення, так як був заповіт на іншого сина). Тобто, право позивача, як другого сина, не було враховано. Він же вважав, що прийняв спадщину автоматично - бо проживав разом із матір’ю. Проте коли звернувся до нотаріуса за оформленням, той - як це нерідко буває - почав вимагати непотрібну для таких випадків згоду органу опіки та піклування, бо мовляв, онука є ще дитиною. Згодом помер і батько позивача, який встиг прийняти спадщину та отримати свідоцтво. Батько ще за життя заповів позивачу свою частку у будинку, успадковану від матері позивача.
Тому позивач був вимушений просити суд: встановити факт прийняття ним спадщини після смерті його матері; визнати недійсними видане на онуку свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавиці та внести зміни до свідоцтва батька про право на спадщину за законом на майно - і звичайно ж - скасувати державну реєстрацію права власності спадкоємців на спадкове майно.
Справа розглядалась біля 10 років, коли нарешті, після повної відмови у задоволенні позову апеляційної інстанції - вона була передана до ВС КЦС, а останній - передав Об’єднаній палаті, з підстав наявності непослідовної практики щодо способів захисту прав спадкоємця, права якого не враховані при видачі свідоцтв про право на спадщину, зокрема шляхом: або внесення змін до виданих свідоцтв про право на спадщину; або визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними.
Розмежовуючи ці два способи захисту як-то “внесення змін до виданих свідоцтв про право на спадщину” та “визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними”, ОП ВС КЦС зазначила:
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними.
Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду.
У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України).
Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), з яким погоджується Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та не вбачає правових підстав для відступу від нього.
При вирішенні спору про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину суд визначає частки кожного із спадкоємців. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1300 ЦК України).
Смерть одного із спадкоємців, якому видано свідоцтво про право на спадщину, не перешкоджає захисту прав іншого спадкоємця шляхом внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.
Отже, у цій справі ОП ВС КЦС зробила такі висновки про застосування норм права:
- ЦК України передбачає два способи захисту прав спадкоємця, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину: «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1300 ЦК України) та «визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1301 ЦК України). Вибір способу захисту здійснює позивач.
- Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування «вад» на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо).
- Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину застосовується за умови наявності у спадкоємця, якому воно видане, права на спадкування, однак в іншому розмірі, з огляду на невраховані права на спадщину інших спадкоємців. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як на підставі рішення суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину.
- Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати, виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.
- Смерть одного із спадкоємців, якому видано свідоцтво про право на спадщину, не перешкоджає захисту прав іншого спадкоємця шляхом внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.
З огляду на викладене, необхідності у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачав.
І - враховуючи строк який вже триває судова справа, ОП ВС КЦС прийняла рішення - частково задовольнивши позов та вніс змін до свідоцтв про право на спадщину. Натомість у задоволенні позовних вимог про встановлення факту та визнання недійсними свідоцтв було відмовлено. Оскільки вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний належний захист прав у спірних правовідносинах, а є лише підставою для вирішення спору між спадкоємцями щодо їх часток у спадковому майні. Підстави для недійсності свідоцтв про право на спадщину не встановлено на момент його видачі.