Суд забезпечив позов та заборонив ТЦК переміщати особу до військової частини з метою проходження служби (Донецький окружний адміністративний суд № 200/4124/24 від 21.06.2024 р.)
Фабула судового акту: Військовозобов’язані в Україні часто стикаються з врученням повісток навіть тоді, коли пояснюєш, що в перебуваєш в процесі отримання відстрочки. Процес отримання такої - теж не швидкий. Тому, зазвичай, особа опиняється в патовій ситуації, коли і не може не підкоритися вимогам прийти за повісткою, і не може це зробити, бо втратить право на відстрочку.
Так, у цій справі, суд - на щастя - став на бік військовозобов’язаного, який був в процесі отримання права на відстрочку.
Будучи єдиним працездатним утримувачем своєї матері, яка є інвалідом другої групи довічно, і з метою оформлення відстрочки чоловік, ще в квітні цього року, звернувся до відповідача з відповідною заявою, проте ніякого рішення не отримав. Під час особистого відвідування ТЦК отримав усну відповідь про відсутність створення відповідної комісії та надання додаткових документів, що не були передбачені на час подання первинної заяви. Повторну заяву відповідач відмовився реєструвати.
В той же час заявнику була вручена повістка на відправку до військової частини з наказом прибути до ТЦК 25.06.2024 та повідомлено призов на військову службу за мобілізацією за місцем роботи заявника.
20 червня він подав заяву про забезпечення позову де просив вжити заходи щодо забезпечення позову до подання адміністративного позову шляхом заборони ТЦК в особі його посадових осіб вчиняти певні дії щодо переміщення до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій (бездіяльності) щодо мобілізації та зобов`язання вчинити певні дії.
Заявник зазначав, що має законні підстави для оформлення відстрочки від мобілізації та не повинен підлягати призову. В зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача готує позов до суду та просить задовольнити подану заяву, так як невжиття таких заходів ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у даній справі.
Отже, у цій справі, Суд підтримав заявника, задовольнивши заяву про забезпечення позову, обґрунтувавши наступним:
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу вище зазначених норм випливає, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
У цій справі заявник стверджував, що є єдиним працездатним утримувачем своєї матері, яка є інвалідом другої групи довічно та має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На підтвердження свого права заявником надані відповідні документи, а саме: копію свідоцтва про народження, копію довідки МСЕК матері та сестри, копію свідоцтва про смерть батька, нотаріально завірена копія заяви матері про відсутність інших осіб для утримання.
Суд, констатував, що не вправі надавати оцінку правомірності дій ТЦК щодо видачі повістки на відправку та прийняття інших дій чи прийняття рішень, однак, в даному випадку суд вказав, що без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи відносно чоловіка будуть завершені, а тому будь-яке рішення у цій справі не поновить порушені права, про які ним наголошено. За таких обставин суд констатував, що реалізація повістки на відправку 25.06.2024 року не можлива до надання судом оцінки на предмет правомірності її видачі, оскільки в іншому разі при задоволенні позову, поновлення прав та інтересів позивача буде істотно ускладнено.
Тому - наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена пункту 1 частини 2 статті 150 КАС України.
При цьому суд зауважив, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у даному випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс у разі спору можливо лише за наслідками розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.
Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.