Рішення Верховного Суду щодо податку на репатріацію від 13 вересня 2024 року справа № 640/3584/19
Фабула судового акту: Позивач у справі є частиною великої міжнародної групи компаній. Для фінансування своєї діяльності позивач отримав позику від підприємства групи, що знаходиться на Кіпрі. На той час, відповідно до Конвенції між Україною та Кіпром, відсотки за цією позикою обкладалися за ставкою 0%
Згодом у Конвенції відбулися зміни, і ставка стала 2%. У цей же період кіпрське підприємство ухвалило рішення передати права вимоги іншому підприємству групи у Великій Британії (далі — ВБ). Через це відсотки за договором позики знову почали обкладатися за ставкою 0% відповідно до Конвенції між Україною та ВБ.
Державна податкова служба вирішила донарахувати податки за цей період, обґрунтувавши це тим, що позивач причетний до неправомірного використання конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, оскільки умови оподаткування з Кіпром погіршилися, а права вимоги було передано ВБ, де умови кращі. Вони керувалися положеннями Конвенцій, де зазначено, що якщо підприємство використовує Конвенцію лише для отримання податкових переваг, то її не можна застосовувати. Через це необхідно застосувати норми національного законодавства, відповідно до якого ставка становить 15%.
Позивач не погодився з цим і оскаржив рішення, пояснивши, що на той момент було ухвалено рішення оптимізувати адміністрування підприємств групи. Оскільки їм не було потрібно мати дві компанії, які займаються фінансуванням інших бізнесів, було вирішено скоротити кіпрську компанію і залишити лише британську, на яку передали права вимоги, що існували на момент цієї реструктуризації. Отже, мета була чисто бізнесова.
Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позивача та постановили, що реструктуризація та скорочення адміністративних витрат є логічними для цього кейсу, тому не можна вважати, що оптимізація податків була основною метою підприємства
Верховний Суд не погодився з позицією двох попередніх інстанцій та зазначив, що для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій.
При цьому не має значення, яким договором опосередкована господарська операція. Податкові обов’язки визначаються виходячи з реального економічного змісту господарської операції та її спрямування на досягнення певного економічного ефекту.
Для з’ясування дійсного економічного змісту господарської операції варто аналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.
Отже, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що через неповне з’ясування обставин справи суди попередніх інстанцій не забезпечили повного і всебічного розгляду адміністративної справи, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Через це справу направили на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.