Римський статут: 25-річний марафон України до Гааги
Юридичний детектив про конституційні глухі кути, виняткові заяви, історичний прецедент і одну хитру статтю, якою Україна скористалася не так, як усі інші
Шапка офіційного тексту Римського статуту у базі законодавства виглядає скромно:
Дата вчинення: 17.07.1998
Дата ратифікації Україною: 21.08.2024
Дата набрання чинності для України: 01.01.2025
Між цими трьома датами — чверть століття конституційних спорів, політичних компромісів, унікальних процедурних винаходів та один прецедент, який зараз ретельно вивчають у Гаазі. Це історія варта розбору — і для юриста, і для всіх, хто слідкує за міжнародним правом.
📺 Контекст епохи: Чому українська юридична спільнота історично бере на себе роль архітекторів держави в часи найбільших криз? Про те, як понад 100 років тому без власної армії та бюджету українські правники збудували абсолютно нову країну лише за допомогою закону та публічного слова, дивіться у відео: Вони врятували Україну без жодного пострілу. Сьогодні ми переживаємо новий виток цієї спіралі, де Римський статут — лише один із фронтів нашої інтелектуальної оборони.
Хронологія у фактах
17.07.1998 Прийняття Римського статуту у Римі
20.01.2000 Підписання Україною
11.07.2001 Висновок КСУ № 3-в/2001 про невідповідність Конституції
17.04.2014 Перша заява за ст. 12(3) (період Революції Гідності)
08.09.2015 Друга заява за ст. 12(3) (з 20.02.2014 безстроково)
02.06.2016 Зміни до ст. 124 Конституції України
30.06.2019 Набрання чинності цими змінами
15.08.2024 Внесення Президентом законопроєкту до ВР
21.08.2024 Голосування ВР (281 «за» з 328 присутніх)
24.08.2024 Підписання Президентом Закону № 3909-IX
09.10.2024 Ухвалення імплементаційного Закону № 4012-IX
22.10.2024 Підписання імплементаційного закону
25.10.2024 Депонування ратифікаційної грамоти у ООН
01.01.2025 Набрання чинності — Україна стає 125-ю державою-учасницею
Перший вузол: висновок КСУ 11 липня 2001 року
Це історичний документ. Справа № 1-35/2001, висновок № 3-в/2001 — єдиний випадок в історії, коли Конституційний Суд України застосував процедуру за ст. 151(1) Конституції щодо міжнародного договору.
КСУ розглянув заперечення Президента і дійшов висновку, що більшість положень Римського статуту відповідають Конституції. МКС, попри назву «суд», не є «надзвичайним або спеціальним судом» у сенсі ст. 125 Конституції — бо це не національний суд, який підміняв би звичайні суди України.
Але один пункт виявився непереборним. Преамбула Статуту і його стаття 17 встановлюють, що юрисдикція МКС є «комплементарною» (доповнюючою) до національних кримінальних юрисдикцій. КСУ побачив у цьому колізію з тодішньою редакцією ст. 124 Конституції, яка передбачала: правосуддя в Україні здійснюють виключно її суди, делегування функцій судів іншим органам не допускається.
Логіка КСУ: якщо МКС може доповнювати українське правосуддя — отже, він певною мірою його замінює, а це Конституція забороняє.
З юридичного боку рішення було суперечливим. Багато конституціоналістів (зокрема, дослідження VoxUkraine, аналіз Just Security) вважають, що тлумачення «доповнюваності» було надміру буквальним. Але висновок КСУ був остаточним: до зміни Конституції — жодної ратифікації.
Десятиліття «юрисдикції без членства» (2014–2024)
З 2014 року виникла парадоксальна правова ситуація. Україна не була державою-учасницею МКС, але двічі скористалася рідкісним інструментом — статтею 12(3) Римського статуту. Це положення дозволяє державі, що не є членом Суду, заявити про прийняття його юрисдикції щодо конкретної ситуації на своїй території.
- Квітень 2014: Перша заява — щодо злочинів проти людяності у період Революції Гідності (21 листопада 2013 — 22 лютого 2014).
- Вересень 2015: Друга заява — розширена, без кінцевої дати, з 20 лютого 2014 року включно. Саме на її підставі МКС у березні 2023 видав ордер на арешт Путіна і Львової-Бєлової (за депортацію українських дітей), а у березні 2024 — на арешт Кобилаша та Соколова (за атаки на українську цивільну інфраструктуру).
Парадокс ситуації: Україна давала МКС повне право діяти на своїй території, але сама в Асамблеї держав-учасниць не голосувала, суддів і прокурора не обирала, бюджет не формувала, мала статус «зацікавленого спостерігача».
Конституційний вузол розв'язаний (2016–2019)
Зміни до Конституції 2 червня 2016 року додали до ст. 124 нову частину шосту:
«Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.»
Одночасно скасували проблемну частину третю старої редакції. Юридичну перешкоду усунули — але законодавець свідомо включив перехідне положення: норма набирає чинності через 3 роки після оприлюднення, тобто з 30 червня 2019 року.
З цього моменту — нічого не заважало ратифікувати. І нічого не відбувалося протягом п'яти років.
За даними міжнародних мережевих структур (Parliamentarians for Global Action, FIDH), затримка була політичним рішенням — насамперед попереднього Президента Петра Порошенка, який, за неофіційними коментарями посадовців МЗС і Мін'юсту, побоювався, що ратифікація створить ризики для українських військових. Команда нового Президента Зеленського у 2019 році заявила про ратифікацію як пріоритет — але реальне внесення законопроєкту відбулося лише у серпні 2024.
Голосування 21 серпня 2024: 281 голос
Президент вніс пакет законопроєктів 15 серпня. Через тиждень Верховна Рада ухвалила Закон № 3909-IX 281 голосом із 328 присутніх депутатів (необхідний поріг — 226).
Один цікавий процедурний момент: за повідомленням нардепа Ярослава Железняка, перед голосуванням ВР отримала листи підтримки від Генерального штабу ЗСУ та начальника ГУР Кирила Буданова. Військове керівництво публічно підтримало крок, який потенційно міг створити ризики юрисдикції МКС над військовими операціями.
Цей же закон ратифікував Кампальські поправки 2010 року — як щодо воєнних злочинів (стосуються застосування у неміжнародних збройних конфліктах отруйних, задушливих газів та куль, що розширюються в тілі), так і щодо злочину агресії (ст. 8 bis).
Імплементаційний закон № 4012-IX
Сама по собі ратифікація — це лише міжнародно-правовий акт. Щоб склади Римського статуту запрацювали в українських судах, потрібен внутрішній закон. Ним став Закон № 4012-IX від 9 жовтня 2024 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв'язку з ратифікацією Римського статуту…», підписаний Президентом 22 жовтня.
Він додав до КК України, зокрема:
- нову ст. 442-1 — злочини проти людяності (раніше у нашому Кодексі прямо не передбачені);
- скоригував склади воєнних злочинів;
- посилив відповідальність за злочин агресії.
Тільки після цього, 25 жовтня 2024, ратифікаційна грамота була депонована у Генерального Секретаря ООН. За загальним правилом ст. 126 Статуту, він набирає чинності для держави з першого дня місяця, який настає після шістдесятого дня після депонування — звідси й дата 1 січня 2025.
Стаття 124: де Україна зробила те, чого не робив ніхто
Найцікавіший і найсуперечливіший аспект ратифікації — застосування статті 124 Римського статуту («Перехідне положення»).
Стаття 124 дозволяє державі, що вступає до Статуту, заявити, що протягом 7 років вона не визнає юрисдикцію МКС щодо воєнних злочинів (ст. 8), коли злочин ймовірно вчинено її громадянами або на її території.
Чому ця стаття взагалі існує
Її додали буквально в останні дні Римської дипломатичної конференції 1998 року на вимогу Франції — це була ціна французької згоди на підписання Статуту. Лише дві держави потім нею скористалися: Франція (відкликала свою заяву у 2008 році) та Колумбія (ефект її заяви природним чином завершився 1 листопада 2009 року).
Юридичний «зомбі»
У 2015 році Асамблея держав-учасниць МКС консенсусом проголосувала за видалення статті 124 зі Статуту. Деякі держави доводили, що для цього не потрібна стандартна процедура за ст. 121 (7/8 ратифікацій усіх держав-учасниць). Цей аргумент не пройшов. Тому формально ст. 124 жива досі — а її видалення поки ратифікували лише близько 24 держав (станом на 2025 рік). Україна встигла «застрибнути в потяг», який тільки-но рушив під укіс.
Українська інновація
І ось ключове — Україна застосувала ст. 124 у спосіб, у який її не застосовував НІХТО раніше.
Франція і Колумбія використовували класичну формулу — повне виключення юрисдикції МКС над воєнними злочинами на своїй території і своїх громадян.
Україна сформулювала заяву вибірково: opt-out стосується воєнних злочинів, ймовірно вчинених громадянами України — але не виключає юрисдикцію МКС над злочинами, вчиненими на території України іншими особами (читай — росіянами).
Це юридична інновація, яку Coalition for the International Criminal Court прямо назвала «перший випадок такого застосування ст. 124 в історії». Атлантична Рада і Just Security публікували матеріали, у яких ставлять питання: чи допустиме таке вибіркове прочитання норми, написаної як двовекторна. Це питання, ймовірно, буде предметом юридичного аналізу самого МКС у найближчі роки.
Що залишається у юрисдикції МКС попри ст. 124
Семирічна заява за ст. 124 покриває виключно воєнні злочини за ст. 8. Вона не поширюється на:
- геноцид (ст. 6) — повна юрисдикція МКС над усіма, з 1 січня 2025 року;
- злочини проти людяності (ст. 7) — повна юрисдикція;
- злочин агресії (ст. 8 bis) — окрема юрисдикційна логіка (про неї нижче).
Прогалина, заради якої знадобиться окремий трибунал
Найцікавіше і найгірше відоме широкому загалу — те, що МКС не може притягти росію до відповідальності за злочин агресії проти України, попри ратифікацію Україною Кампальських поправок.
Чому. Згідно з активацією юрисдикції щодо злочину агресії (грудень 2017), МКС може здійснювати юрисдикцію над цим складом лише якщо обидві держави — і агресор, і жертва — є учасницями Статуту і прийняли поправки. російська федерація з 2016 року офіційно «відкликала підпис» Римського статуту і ніколи його не ратифікувала. Залишається можливість передачі справи Радою Безпеки ООН — але рф як постійний член має право вето.
Саме тому з 2022 року триває окрема дипломатична робота щодо створення Спеціального трибуналу для злочину агресії проти України. Угоду про створення такого трибуналу між Україною та Радою Європи підписали у 2025 році, і це окрема історія, варта окремого розбору.
Що насправді змінилось після 1 січня 2025
З моменту набрання чинності для України Римський статут означає не просто символічний жест. Україна отримала:
- Місце в Асамблеї держав-учасниць з правом голосу.
- Право номінувати кандидатів у судді МКС та на посаду Прокурора.
- Спрощений доступ до Цільового фонду МКС для потерпілих українських громадян.
- Право вимагати виконання ордерів на арешт на території будь-якої з 125 держав-учасниць (тому, наприклад, Путін не може вільно подорожувати країнами Статуту).
- Право подавати юридичну допомогу до МКС як держава-учасниця, а не лише як держава-«споживач» юрисдикції за ст. 12(3).
Водночас Україна взяла на себе зобов'язання повної кооперації з Судом, включно з потенційним обов'язком виконання ордерів на арешт щодо будь-яких осіб — у тому числі громадян своїх союзників (питання, яке вже виникало щодо ізраїльських посадовців у 2024 році).
Підсумок: чому 25 років — це не просто бюрократія
Історія ратифікації Римського статуту Україною — це не «українська політична затятість», як іронічно подається у популярних викладах. Це послідовність реальних правових, конституційних і політичних розв'язок:
- 2001–2016 — справжній конституційний бар'єр, який вимагав поправок до Основного Закону.
- 2016–2019 — самообмеження законодавця: трирічне перехідне положення.
- 2019–2024 — політична затримка, причини якої залишаються предметом дискусії.
- 2024–2025 — швидка ратифікація під тиском обставин повномасштабної війни, із застосуванням унікального юридичного інструмента — вибіркового opt-out за ст. 124.
Цей шлях залишив після себе один справді інноваційний прецедент міжнародного права (українське прочитання ст. 124), одну невикористану нагоду (могли ратифікувати до 2022 року без застережень) і одну великий неприкритий простір (відсутність юрисдикції МКС над злочином агресії, ради якого зараз створюється окремий трибунал).
З 1 січня 2025 року Україна — у клубі 125 держав із повними правами і повними зобов'язаннями. Дискусія про те, чи варто було використати ст. 124, ще не завершена — і, ймовірно, до неї повернуться юристи МКС, коли ця стаття буде нарешті видалена зі Статуту.
Цей текст — оглядовий правовий аналіз, не юридична консультація. Для оцінки конкретних правових ситуацій, пов'язаних з юрисдикцією МКС, звертайтеся за консультацією.
Першоджерела:
- Закон України № 3909-IX від 21.08.2024 (zakon.rada.gov.ua/laws/show/3909-IX)
- Закон України № 4012-IX від 09.10.2024
- Висновок КСУ № 3-в/2001 від 11.07.2001 у справі № 1-35/2001
- Римський статут МКС (icc-cpi.int)
- Coalition for the International Criminal Court — матеріали щодо України (coalitionfortheicc.org)
- EJIL: Talk! — серія публікацій про статтю 124 (ejiltalk.org)
- Just Security — «Unforced Error: Article 124 and the Regrettable Caveat to Ukraine's Proposed Ratification of the ICC Statute» (justsecurity.org)
- Atlantic Council — аналіз українського застосування ст. 124 (atlanticcouncil.org)
- Відеоплатформа ЄЗАКОН: Вони врятували Україну без жодного пострілу