Про неправильність використання кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану» до всіх злочинів проти власності, без винятків, лише тому що вони вчинені в період війни (ВП ВС, справа № 722/594/22 від 25.05.2023р.)
Натомість ВП ВС, до якої ВС ККС направив справу для вирішення виключної правової проблеми - наявність такої виключної проблеми не визнало.
Фабула судового акту: Так, за вироком районного суду крадія було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років. Призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. Апеляція залишила 3 роки позбавлення волі. Фактично, крадій викрав чуже майно вартістю 4781,30 грн, 2533,30 грн та 7807,60 грн відповідно.
Не погодившись із вироком апеляційного суду, захисник подав касаційну скаргу, в якій просив пом`якшити призначене засудженому покарання, враховуючи його щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінальних правопорушень унаслідок збігу тяжких сімейних та інших обставин та перебування на його утриманні двох малолітніх дітей.
На переконання колегії суддів ВС ККС, матеріали провадження містили виключну правову проблему - тому справа була передана на розгляд ВП ВС. Касаційний кримінальний суд окреслив виключну правову проблему як необхідність вирішення питання щодо тлумачення ч. 4 ст. 185 КК у частині застосування цієї норми за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану».
Так, нагадаю, Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» були внесені зміни до частини четвертої статей 185-187, 189 та 191 КК однакового змісту: вони доповнені кваліфікуючою ознакою вчинення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану». Усі злочини, вчинені після набрання чинності цими змінами, незалежно від обставин їх вчинення та інших кваліфікуючих ознак (повторність, попередня змова, проникнення, великий розмір тощо) судами кваліфікуються за частиною четвертою зазначених статей.
ВС ККС зазначив, що тлумачення ознаки «в умовах воєнного або надзвичайного стану» як такої, що означає «в період дії режиму воєнного або надзвичайного стану» суперечить точному змісту закону і меті, яку ставив законодавець, запроваджуючи зміни до КК. Також в ухвалі Суду зазначено про тісний зв`язок кваліфікуючої ознаки «в умовах воєнного або надзвичайного стану» в частині четвертій статей 185-187, 189, 191 КК із пунктом 11 ч. 1 ст. 67 КК (вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій), які, на думку колегії суддів, мають однакову правову природу.
Крім того, ККС ВС зазначив, що тлумачення ознаки «в умовах воєнного стану або надзвичайного стану» без урахування того, чи були використані такі умови для вчинення злочину, порушує принцип індивідуалізації покарання, визначений ч. 2 ст. 61 Конституції України. На слушну думку Суду, особи, які використали фактичні обставини воєнного чи надзвичайного стану, і особи, які вчинили злочини за звичайних обставин, знаходяться в суттєво різному становищі. При цьому колегія суддів, аргументуючи зазначене, посилається на те, що практика судів першої й апеляційної інстанцій демонструє масове і послідовне застосування неправильного тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
Отже, тлумачення кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану» як такої, що означає «в період дії режиму воєнного або надзвичайного стану», призводить до того, що правопорушення, які до внесення законодавчих змін розглядалися як злочини невеликої тяжкості або навіть як проступки, розглядаються як тяжкий злочин.
Отже у цій справі: Але ВП ВС вирішив, що у цьому провадженні немає підстав для передачі його на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, оскільки сам ККС ВС не робив висновків із цього питання. Проте в ухвалі ВС ККС не містить обґрунтування виключності правової проблеми і того, що передача кримінального провадження на розгляд Великої Палати необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначена ситуація - вказав ВП ВС - і справді призводить до того, що суди нижчих інстанцій, у переважній більшості випадків призначають винним покарання у виді 5 років позбавлення волі і, розуміючи його очевидну невідповідність тяжкості правопорушення, звільняють засуджених від відбування покарання з випробуванням, що, як зазначає Суд, спотворює інститут звільнення від відбування покарання.
Але - як видно з даних ЄДРСР, така позиція ККС також є сталою, оскільки неодноразово переглядаючи судові рішення щодо осіб, засуджених за різні злочини з кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного стану», ВС ККС не ставив під сумнів правильність кваліфікації дій винних осіб за цією кваліфікуючою ознакою (ухвала від 23 листопада 2022 року, справа № 466/1973/22; ухвала від 05 грудня 2022 року, справа № 175/965/22; постанова від 02 березня 2023 року, справа № 477/378/22). Інших правових позицій щодо зазначеного питання суд касаційної інстанції не висловлював.