ОПЛАТА ЗА ДОПОМОГОЮ QR-коду: коли НЕ потрібні РРО/ПРРО?
QR-код – матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо отримувача коштів і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрихкоду з метою швидкого та безпомилкового передавання реквізитів операції переказу коштів (пп. 4 п. 5 розд. I Правил формування та використання QR-коду для здійснення кредитових переказів, затверджених постановою Правління НБУ від 28 травня 2020 року №68).
Інформація, що міститься в QR-коді, сканується за допомогою камери пристрою, платіжного застосунку, спеціалізованого банківського обладнання або універсального сканера QR-кодів. Дані розкодовуються як пропозиція щодо здійснення платежу, яка відобразиться в застосунку або інших інформаційних системах (програмному забезпеченні) (п. 18 розд. V Правил формування та використання QR-коду для здійснення кредитових переказів, затверджених постановою Правління НБУ від 28 травня 2020 року №68).
QR-код у розумінні законодавства, що регулює розрахункові операції, НЕ Є ПЛАТІЖНИМ ЗАСОБОМ. При цьому застосування РРО та/або ПРРО залежить не від форми розрахункових операцій, а від способу отримання коштів суб’єктом господарювання (продавцем) як оплати за товар (послугу).
Суб’єкт господарювання (продавець) НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ЗАСТОСОВУВАТИ РРО та/або ПРРО у разі реалізації товарів, робіт (послуг), оплата за які здійснюється за допомогою QR-коду, в якому закодовані повні банківські реквізити рахунку у форматі ІВАN такого суб’єкта господарювання.
Водночас у разі здійснення розрахунків за допомогою QR-коду, в якому закодовані реквізити для оплати, будь-якого іншого електронного платіжного засобу, відмінного від реквізитів рахунку у форматі ІВАN, – ЗАСТОСУВАННЯ РРО та/або ПРРО Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ.