3 Sep 2026

Незворотність мобілізації можна використати для захисту: коли суд може заборонити ТЦК призивати особу до вирішення спору

Адвокатське бюро "Дмитра Мамчика"

Усі вже чули про правову позицію Верховного Суду щодо «незворотності мобілізації». Її часто переказують спрощено: якщо людину вже мобілізували, навіть встановлена судом незаконність призову автоматично не поверне її додому.

Для військовозобов’язаних це звучить як глухий кут. Проте у процесуальному сенсі ця позиція має й інший бік. Якщо наслідки призову неможливо повністю усунути рішенням суду через декілька місяців, право необхідно захищати до зміни статусу військовозобов’язаного на статус військовослужбовця.

Саме так висновок Верховного Суду використали Восьмий та Шостий апеляційні адміністративні суди: незворотність призову стала аргументом не проти позивача, а на користь забезпечення позову шляхом тимчасової заборони ТЦК вчиняти дії, пов’язані з призовом.

Водночас це не панацея і не автоматичний «імунітет від мобілізації». Результат залежить від предмета спору, доказів реальної загрози, правильно визначеного відповідача та точності самого прохання до суду.

Що встановив Верховний Суд

У постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 Верховний Суд розглядав ситуацію, у якій чоловіка призвали під час мобілізації без належного медичного огляду. Суди першої та апеляційної інстанцій:

визнали дії ТЦК щодо призову протиправними;
зобов’язали військову частину звільнити позивача зі служби.

Термінологічно точніше говорити не про «незворотність мобілізації» взагалі, а про незворотність уже завершеної процедури призову конкретної особи. Саме в такому контексті сформульовано висновок касаційного суду.

Касаційну скаргу подала військова частина. Верховний Суд скасував судові рішення лише в частині зобов’язання звільнити військовослужбовця та відмовив у цій вимозі. Частина рішення про протиправність дій щодо призову касаційним судом не переглядалася, оскільки не була оскаржена.

Логіка Верховного Суду складалася з декількох елементів:

Порушеним було право особи на належну процедуру призову.
Звільнення зі служби регулюється іншими правовідносинами та статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка містить визначені законом підстави звільнення.
Сам факт непроходження ВЛК не означає непридатності до служби та сам по собі не є підставою для звільнення.
Визнання порушення процедури призову не повертає особу автоматично до попереднього статусу військовозобов’язаного.

Отже, Верховний Суд не сказав, що дії ТЦК взагалі не можна оскаржити або визнати протиправними. Він сказав інше: після завершення призову вимога про звільнення з військової служби не є автоматично належним способом усунення порушень, допущених ТЦК під час призову.

Це принципова різниця. Судове рішення може констатувати незаконність, але не завжди здатне відновити становище, яке існувало до мобілізації. Повний текст постанови та офіційне роз’яснення доступні на сайті Верховного Суду і в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Як негативний висновок перетворився на аргумент для захисту

Частина друга статті 150 КАС України дозволяє забезпечити позов, зокрема, якщо невжиття тимчасових заходів може істотно ускладнити або унеможливити:

виконання майбутнього рішення суду;
ефективний захист порушеного права;
поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

КАС України передбачає дві альтернативні підстави забезпечення позову: ризик неефективності майбутнього захисту або очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності органу влади. Для описаної категорії справ ключовою є саме перша підстава. Тобто на цій стадії заявник не зобов’язаний доводити позов по суті так, ніби справа вже розглянута. Однак на практиці поєднання доказів невідворотних наслідків із попередньо переконливою правовою позицією істотно посилює заяву.

У цій нормі закладена превентивна логіка. Суд не повинен чекати, доки станеться подія, після якої вигране рішення втратить практичну цінність.

Правовий ланцюг у спорах про відстрочку виглядає так:

Особа вважає, що має право на відстрочку або що ТЦК незаконно відмовив у її оформленні, не розглянув заяву чи не продовжив уже надану відстрочку.
Людина звертається до адміністративного суду, але сам факт подання позову не зупиняє дії рішення ТЦК і не забороняє продовжувати процедуру призову.
Якщо до завершення судового розгляду особу призвуть, вона стане військовослужбовцем.
Відстрочка застосовується до військовозобов’язаного до його призову, а не є процедурою звільнення чинного військовослужбовця.
Навіть позитивне рішення у спорі про відстрочку може вже не відновити попереднього правового становища позивача.

Саме пункт 5 і становить підставу для застосування пункту 1 частини другої статті 150 КАС України: майбутній захист ризикує стати декларативним.

Справа № ЗД/380/5/25: відмова у відстрочці, повістка та реальна загроза призову

У справі № ЗД/380/5/25 заявник оскаржував відмову комісії ТЦК у наданні відстрочки як здобувачу освіти. До ТЦК він подавав документи про денне навчання, зокрема документи іноземного закладу освіти. Комісія відмовила у відстрочці, а разом із повідомленням про результат розгляду заявнику направили повістку для явки до ТЦК.

21 лютого 2025 року чоловік звернувся із заявою про забезпечення позову та просив до набрання законної сили рішенням у майбутній справі заборонити ТЦК вчиняти щодо нього дії, пов’язані з призовом. Львівський окружний адміністративний суд 24 лютого 2025 року відмовив.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 1 травня 2025 року скасував цю відмову та застосував забезпечення позову. Суд врахував, що:

між особою і ТЦК існував реальний, а не абстрактний спір;
комісія вже прийняла негативне рішення щодо відстрочки;
ТЦК уже вчиняв подальші дії стосовно заявника;
існував ризик зміни його статусу з військовозобов’язаного на військовослужбовця;
після призову ефективне поновлення права на відстрочку буде істотно ускладнене;
тимчасова заборона не надає відстрочку замість компетентного органу та не вирішує справу по суті.

Особливо важливо, що апеляційний суд оцінив наслідки для обох сторін. Для держави захід означав лише тимчасове відтермінування можливого призову конкретної особи. Для позивача відмова в забезпеченні могла означати незворотну зміну правового статусу та втрату практичного сенсу судового процесу.

Відомості про обставини й мотиви постанови наведені в огляді рішення у справі № ЗД/380/5/25.

Справа № 320/43862/24: Шостий апеляційний суд підтвердив цю логіку

У справі № 320/43862/24 позивач оскаржував, серед іншого:

бездіяльність ТЦК щодо непродовження раніше наданої відстрочки;
невнесення відповідних відомостей;
дії щодо направлення на ВЛК у період, коли відстрочка, за його позицією, ще діяла.

Позивач просив заборонити ТЦК вчиняти дії, пов’язані з призовом, крім перевірки підстав для надання відстрочки та її оформлення. Київський окружний адміністративний суд відмовив у забезпеченні позову, однак Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 липня 2025 року скасував ухвалу та задовольнив заяву.

Апеляційний суд прямо застосував висновок Верховного Суду про незворотність процедури призову. На думку колегії, без тимчасової заборони надання відстрочки після можливої мобілізації стане неможливим, а захист, за яким звернувся позивач, буде зведений нанівець.

Суд також підкреслив три важливі обставини:

Забезпечення позову не означає висновку про законність права позивача на відстрочку.
Захід не змінює остаточно прав та обов’язків сторін, а лише зберігає становище до вирішення спору.
Виняток для перевірки та оформлення відстрочки дозволяє ТЦК виконувати законні повноваження і робить заборону співмірною.

Текст постанови у справі № 320/43862/24 оприлюднений у відкритому огляді судового рішення.

Чому ці рішення важливі, але не є панацеєю

Некоректно писати, що після цих постанов суд у кожному спорі з ТЦК зобов’язаний заборонити мобілізацію. Частина перша статті 150 КАС України встановлює право суду вжити заходів забезпечення позову, а кожна заява оцінюється з урахуванням конкретних доказів.

Крім того, постанова Верховного Суду у справі № 160/2592/23 безпосередньо не вирішувала питання забезпечення позову. Зв’язок між незворотністю призову та необхідністю тимчасової заборони сформували саме апеляційні суди у справах № ЗД/380/5/25 і № 320/43862/24.

Висновки Верховного Суду щодо застосування норм права мають спеціальний статус і враховуються іншими судами. Постанови апеляційних судів такого універсального значення не мають: це переконливі орієнтири для аналогічних фактичних ситуацій, але не обов’язкова команда кожному судді задовольняти заяву. Тому посилатися потрібно на всю конструкцію — висновок Верховного Суду, статті 150–151 КАС України, обставини апеляційних справ та власні докази, — а не лише на номери двох постанов.

Це сильна, послідовна та логічна аргументація, але не формула автоматичного задоволення будь-якої заяви. У подальшій практиці суди відмовляли в забезпеченні, коли:

заявник посилався лише на загальну можливість мобілізації;
не було доказів, що ТЦК уже вчиняє дії, спрямовані на призов;
оскаржуване рішення не стосувалося безпосередньо права на відстрочку чи військово-облікового статусу;
ТЦК, якому пропонувалося заборонити дії, не був відповідачем у справі;
заборона випливала з рішення, яке взагалі не було предметом оскарження;
заявлене забезпечення фактично збігалося із задоволенням позову по суті або було сформульоване надто широко.

Наприклад, у справі № 520/31384/25 суд відмовив заявнику, зазначивши, що сама позиція про незворотність призову не доводить реальної небезпеки мобілізації у конкретній справі. Суд окремо звернув увагу на відсутність повістки на відправлення, мобілізаційного розпорядження або інших доказів фактичних призовних дій. Це показує актуальну лінію контрпрактики: посилання на три відомі постанови без доказового пакета може бути недостатнім. Відповідну ухвалу можна переглянути у відкритій базі судових рішень.

Що потрібно довести для забезпечення позову

Якісна заява повинна не просто цитувати судову практику, а показувати суду конкретний причинно-наслідковий зв’язок.

1. Існування юридично обґрунтованого спору

Необхідно визначити, що саме оскаржується: рішення про відмову у відстрочці, нерозгляд заяви, непродовження відстрочки, невнесення даних до реєстру, скасування раніше відображеної відстрочки, незаконне поновлення на обліку або інше індивідуальне рішення чи бездіяльність.

2. Реальність, а не абстрактність загрози

Корисними доказами залежно від ситуації можуть бути:

письмова відмова або протокол комісії ТЦК;
повістка, направлення на ВЛК, мобілізаційне розпорядження;
документи про проходження вже розпочатих етапів призову;
відомості з електронного військово-облікового документа;
докази зникнення відстрочки або зміни статусу в реєстрі;
відповіді ТЦК, адвокатські запити та підтвердження їх отримання;
докази виклику, затримання, доставлення чи інших індивідуальних дій щодо особи.

Чим ближче ситуація до фактичного призову, тим переконливішим є довід про невідкладність. Водночас звертатися після зарахування до списків військової частини для такого превентивного захисту вже може бути запізно.

3. Прямий зв’язок заходу з предметом позову

Заборона має охороняти саме те право, яке є предметом спору. Якщо позов подано лише до Міністерства освіти і науки щодо відомостей у ЄДЕБО, а ТЦК не є стороною і його рішення не оскаржується, прохання заборонити ТЦК мобілізувати особу може бути відхилено через відсутність процесуального зв’язку.

4. Співмірність

Найсильнішою є не вимога «заборонити ТЦК вчиняти будь-які дії», а вузько сформульована заборона вчиняти дії, безпосередньо пов’язані з призовом конкретної особи, до набрання законної сили рішенням у справі.

Виняток для перевірки документів, розгляду заяви та оформлення відстрочки демонструє, що заявник не намагається заблокувати діяльність органу. Його мета — тимчасово не допустити лише того наслідку, який потім неможливо буде ефективно усунути.

5. Відсутність вирішення спору наперед

Заява не повинна вимагати від суду на стадії забезпечення:

остаточно визнати право на відстрочку;
зобов’язати надати відстрочку без дослідження доказів;
встановити незаконність рішення ТЦК по суті;
фактично задовольнити основні позовні вимоги.

Суд має лише зберегти можливість ефективного захисту, а не підмінити розгляд справи.

Практичний алгоритм дій

Якщо ТЦК відмовив у відстрочці, не розглядає документи, видалив відомості про відстрочку або вчиняє інші спірні дії, стратегія може включати такі кроки:

Зафіксувати порушення. Зберегти рішення, повідомлення, повістки, електронні документи, скриншоти та докази подання заяв.
Перевірити матеріальне право. Наявність процесуального ризику не замінює необхідності довести підставу для відстрочки або інший спірний статус.
Правильно визначити відповідача і предмет позову. Помилка на цьому етапі може позбавити забезпечення процесуального зв’язку зі справою.
Подати мотивовану заяву про забезпечення. Її можна подати до позову, одночасно з позовом або після відкриття провадження. Якщо заяву задоволено до подання позову, сам позов потрібно подати протягом десяти днів із дня постановлення ухвали.
Побудувати доказову модель ризику. Не «мене теоретично можуть мобілізувати», а «ТЦК уже вчинив конкретні дії, наступним юридично можливим етапом є призов, після якого предмет судового захисту втратить практичне значення».
Сформулювати вузький і виконуваний захід. Вказати конкретний орган, конкретну особу, заборонені дії, допустимі винятки та строк дії заборони.
Проконтролювати виконання ухвали. Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від оскарження. Важливо оперативно забезпечити її отримання всіма органами та посадовими особами, яких вона стосується.

Саме по собі подання позову або заяви про забезпечення не створює заборони для ТЦК. Захист виникає лише після постановлення відповідної ухвали суду.

Головний висновок

Правова позиція Верховного Суду про незворотність призову не є універсальною поразкою для військовозобов’язаного. У правильно побудованій справі вона доводить протилежне: судовий захист має бути превентивним, тому що після мобілізації він може стати запізнілим та неефективним.

Восьмий і Шостий апеляційні адміністративні суди показали робочу процесуальну модель:

якщо предметом спору є право, яке може бути реалізоване лише до призову, а загроза мобілізації підтверджена конкретними діями ТЦК, тимчасова заборона призову може бути співмірним способом зберегти ефективність майбутнього рішення суду.

Але виграє не той, хто просто вставив у заяву номер відомої постанови. Виграє той, хто своєчасно зафіксував порушення, правильно визначив предмет спору, зібрав докази реальної загрози та запропонував суду точний, вузький і виконуваний захід.

У справах проти ТЦК я оцінюю не лише перспективу основного позову. Окремо аналізую, чи потрібне негайне забезпечення, які докази підтверджують реальність призову та як сформулювати заборону так, щоб вона не підміняла рішення по суті. У цій категорії справ час є частиною правової стратегії: іноді навіть майбутня перемога в суді вже не усуває наслідків, яких можна було не допустити на старті.

Якщо вам відмовили у відстрочці, у «Резерв+» зник відповідний статус, ТЦК не виконує рішення ВЛК або вже розпочав щодо вас призовні дії, доцільно оцінювати ситуацію до наступного контакту з ТЦК, а не після зарахування до військової частини.

Адвокат Дмитро Мамчик

Замовити правовий висновок: https://ezakon.com.ua/shop/zamovlennya-konsultaciyi-nadannya-pravovogo-visnovku

Матеріал має інформаційний характер. Можливість забезпечення позову та спосіб захисту залежать від документів і фактичних обставин конкретної справи.