Хуліганства без порушення громадського порядку та без мотивів явної неповаги до суспільства не буває (ВС/ККС у справі №127/30388/19 від 08.06.2021).
ВС роз’яснив, що нанесення тілесних ушкоджень у приватній обстановці із особистих спонукань не може вважатись хуліганством. В такому випадку відсутня головна ознака зухвалого злочину – мотив неповаги до громадського порядку.
Прокурор звернувся до суду із обвинувальним актом про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296 КК України.
Суди перших двох інстанцій визнали обґрунтованими обвинувачення за ст. 122 ККУ, однак, складу злочину передбаченого ст. 296 ККУ, що є хуліганством, у діях обвинуваченого не вбачали, тому в цій частині обвинуваченого було виправдано на підставі ч. 1 ст. 373 КПК України.
Як вбачається із судових рішень, інцидент між потерпілим та обвинуваченим стався у магазині. Там, під час конфлікту, обвинувачений побив потерпілого, чим завдав тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Слід зазначити, що обвинувачений та потерпілий між собою були родичами.
Не погоджуючись із виправданням (в частині обвинувачення) та розміром стягнутої моральної шкоди, потерпілий подав касаційну скаргу.
Здійснюючи перегляд оскаржуваних судових рішень, ВС дійшов висновку про їх законність, з огляду на наступне.
Перш за все, ВС нагадав, чим відрізняється хуліганство від подібних складів злочину.
Так, дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.
При цьому, як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Взагалі-то приміщення магазину звичайно є громадським місцем, однак, прокурор та потерпілий не врахували того, що на момент вчинення злочину, магазин вже не працював, а саме приміщення використовувалось у цей час його власниками - свідками для вживання спиртних напоїв у компанії близьких знайомих, в тому числі обвинуваченого та потерпілого.
Отже, за вказаних умов суд першої інстанції правильно зазначив, що це приміщення не може вважатися громадським місцем.
Про відсутність складу злочину свідчить також і те, що обвинувачений побив потерпілого не з мотивів явної неповаги до суспільства. Конфлікт відбувся з особистих спонукань у приватній обстановці, не в умовах громадського місця, а обвинувачений прагнув завдати шкоди потерпілому, який є його родичем.
З урахуванням зазначеного, ВС залишив касаційну скаргу без задоволення.